РОЗВА́ЛИНА, и, ж., рідко.
1. перев. мн. Залишки чого-небудь розваленого, зруйнованого. Воно [село], мов обідрана сирота, тулилося своїми вбогими хатками до розвалин стародавніх палат і храмів (Фр., IV, 1950, 157).
2. перен., розм. Людина із зруйнованим хворобою здоров’ям.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 623.