РОЗВОДЯ́ЩИЙ, щого, ч. Військовослужбовець, який розставляє вартових на пости і стежить за несенням ними служби. — Він [вартовий] виконує накази тільки свого начальника караулу, його помічника та розводящого (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 22); На тім боці моста на невеличкім плацу мінявся караул. Розводящий, а за ним вартовий, що змінився, повернулися наліво кругом і чітким кроком віддалилися в бік будиночка (Мур., Бук. повість, 1959, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 639.