РОЗВОЛО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко., РОЗВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чиш, док., перех.
1. Розпушувати чим-небудь зорану землю. На поле вона прийшла з граблями, розволочила ріллю й руками повибирала довге коріння пирію (Чорн., Визвол. земля, 1959, 53).
2. тільки док., розм. Зробити кого-небудь морально зіпсованим, привчити його до аморальних вчинків, звичок. — Пощо скаламутили ви [пани] наше життя, оголили й запаскудили наші гори, позводили наших дівчат, розволочили наших молодиць? (Хотк., II, 1966, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 639.