РОЗВОРУ́ШУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗВОРУШИ́ТИСЯ, рушу́ся, ру́шишся, док.
1. Починати рухатися, перестаючи бути малорухомим. — Татоньку, голубоньку! Ой, татоньку наш любий! — Да ну, ну! годі вже, годі! Чого се розворушились, як бджоли? (Вовчок, І, 1955, 57); * Образно. Її [свободу] ти бережи, юначе! На заході кубло звіряче розворушилося… Пильнуй! Всі плани ворогів руйнуй! (Тич., До молоді.., 1959, 13).
2. перен. Ставати діяльним, активним, виходити із стану бездіяльності, апатії, байдужості. Гості примітили, що хазяйка стала добріша, й собі якось розворушились (Н.-Лев., III, 1956, 36); Доволі зачепити їх [ченців] — і вони зараз розворушаться і почнуть викладати хатнє сміття. Сплітки тут, сварки, заздрість (Коцюб., III, 1956, 141); // Виникати, з’являтися (про почуття, думки, спогади). Старий Узенбаєв тихо схилив голову й нічого не відповів синові. Багато думок розворушилося в старого (Донч., І, 1956, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 641.