РОЗВІВА́ТИ, а́ю, а́єш і рідше РОЗВІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗВІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., перех.
1. Розносити, роздувати, розсіювати що-небудь у різні боки (про вітер). Хай розвіває по долині осінній вітер листя знов (Сос., Щастя.., 1962, 184); Движок, ніби граючись, підкидав у повітря кільця сизого диму, вітер підхоплював їх, ніс якийсь час, а потім безслідно розвіював (Хор., Ковила, 1960, 6); Короткий день скінчився. Вітер розвіяв дим,.. розігнав хмари (Коцюб., II, 1955, 104); Весняні вітри розвіяли дощові хмари, і вияснилося сонце (Чорн., Визвол. земля, 1959, 40); // безос. Вигляд у Лимаря був якийсь зосереджений, похмурий. Розложиста борода сплуталась, наче її розвіяло вітром (Коп., Лейтенанти, 1947, 108); // Примушувати розноситися за вітром, поширюватися в повітрі. Запалили у сусіда Нову добру хату Злі сусіди; нагрілися Й полягали спати І забули сірий попіл По вітру розвіять (Шевч., І, 1963, 260); Януш сидів біля вікна й збирав докупи розірваний, пошматований лист своєї дружини. При вході Радзівілла він рукою змів з вікна й розвіяв по кімнаті клапті листа (Ле, Наливайко, 1957, 71); — Ну, а я з весни вісімнадцятого року.. вдома не був. Всі свої хімічні парфуми по яких тільки степах не розвіяв (Шовк., Інженери, 1956, 248); * Образно. Коли вони брались — і ще в перші часи по шлюбі, у них були інші слова, але життя їх потроху стирало і розвівало (Коцюб., II, 1955, 297).
◊ Розвіва́ти (розві́яти) за ві́тром (по ві́тру) що: а) те саме, що Ки́дати (пуска́ти і т. ін.) на ві́тер гро́ші (заробі́ток і т. ін.) (див. ві́тер). Павлюк із Завірюхою, та ще до них приплівся комсомолець Марко, воліли б ті здобутки розвіяти за вітром! Роздати людське добро на позику! (Горд., Дівчина.., 1954, 100); б) руйнуючи, знищувати рештки, сліди існування чого-небудь. Десь узялась хижа птиця, зруйнувала гніздечко і розвіяла по вітру (Н.-Лев., VI, 1966, 57); Як (мов, на́че і т. ін.) ві́тром розві́яло що, безос. — щось зникло безслідно. Восени були два добрих прикладки [стіжки сіна], а потім як вітром розвіяло. Зосталися самі з’їдини (Тют., Вир, 1964, 112).
2. перен. Розсіювати щось, сприяти зникненню чого-небудь. Вітрець розвіював духоту (Гр., II, 1963, 322); Мужня пісня розвіває тугу (Павл., Бистрина, 1959, 156); Максим володів неперевершеним мистецтвом розвіювати сумніви (Рибак, Час.., 1960, 692); Сонце над землею Ізнов зійшло, розвіяло грозу (Бичко, Вогнище, 1959, 30); — Знайомтесь, товариші, — бадьористим тоном спробував розвіяти напружену атмосферу Гречкун. — Та будемо братись до діла (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 148); Розвиток капіталізму остаточно розвіяв легенду про стійкість дрібного селянського господарства (Програма КПРС, 1961, 26); Катерина Іванівна Пасій була місцевою вчителькою і сюди, до гурту селянського, прийшла не з прядкою, — її пригнала сюди туга за людьми, бажання розвіяти своє горе… (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 20); // тільки док. Примусити розійтися, роз’їхатися в різні місця, далеко один від одного. Всіх їх, як жовте непотрібне листя, розвіяла революція, розкидала по чужих краях (Еллан, II, 1958, 249); Товаришів веселе коло розвіяв час… (Сос., II, 1958, 378); // тільки док. Розкидати, розігнати (ворожі війська), завдавши поразки, розгромивши. Розбили, розвіяли супротивника, як грім пір’я (Вас., І, 1959, 238); Ми мужньо йшли по важкому шляху, ми буряним, розгніваним ударом фашистську напасть знищили лиху, розвіяли… (Гонч., Вибр., 1959, 216); // тільки док. Розгубити, розтратити що-небудь, позбутися чогось із часом. [Трохим:] Добрий, розумний, робочий парубок краще, як багатий та невдатний. Бідний працюватиме, а багатий та нікчемний готове розвіє (Кроп., V, 1959, 125); — Щастя ми обіруч узяли: Треба не розвіяти його, як полову за вітром (Стельмах, II, 1962 178).
◊ На (у) прах розві́ювати (розві́яти) див. прах; Нудьгу́ розві́ювати (розві́яти) див. нудьга́; Розві́яти на (в) по́піл див. по́піл.
3. Примушувати що-небудь коливатися, тріпотіти на вітрі. Сивий ус, стару чуприну Вітер розвіває (Шевч., І, 1963, 53); Похмуре поле під низько навислими тучами. Дме різкий вітер із Сиваша, розвіваючи білий прапор парламентера (Гончар, II, 1959, 403); [Кассандра:] Розвіяв вітер золотеє пасмо твого волосся (Л. Укр., II, 1951, 253); // чим. Примушувати що-небудь розгортатися, розходитися в різні боки. За гуртом радісних, збуджених бійців, розвіваючи полами свого макінтоша, поспішав і Ференц (Гончар, III, 1959, 289); Конем ніхто не правив, ремінне повіддя висіло порване і било по передніх ногах; він вирвався на шлях і, розвіваючи гривою, помчав далі (Тют., Вир, 1964, 71).
4. недок. тільки розві́ювати, перен. Розважати кого-небудь, відвертаючи його увагу від якихось думок, переживань і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 632.