РОЗВІВА́ТИСЯ, а́ється і рідше РОЗВІ́ЮВАТИСЯ, юється, недок., РОЗВІ́ЯТИСЯ, і́юся, і́єшся, док.
1. Розноситися, розсіюватися в повітрі, за вітром (про запах, хмару, туман, дим, пил і т. ін.). Пахощі з липи і квіток носилися в повітрі і розвівалися широкими хвилями далеко навкруги (Мирний, І, 1954, 164); Хмари потроху розвіювались (Добр., Тече річка.., 1961, 96); Біліє [туман], а підійдеш ближче — нічого нема, розвіявся (Гр., II, 1963, 369); Коли дим і пилюка розвіялись, я виразно побачив перекинутий набік ворожий танк без одної гусениці (Збан., Незабутнє, 1953, 30).
2. перен. Розсіюватися, зникати (про стихійні явища, а також про думки, почуття і т. ін.). Іван почув, що його надія пропадає і розвівається (Фр., III, 1950, 166); Виплекані сподівання потроху розвіювались і розвіювались, немов той легенький туманець, що підіймається влітку з роси (Стельмах, І, 1962, 568); Розвійся [вітре] край долини, Не вертайся з України!.. (Рудан., Тв., 1959, 110); Передвечірній морок раптом розвіявся (Досв., Вибр., 1959, 243); // тільки док. Розійтися, роз’їхатися в різні місця, далеко один від одного. Народ нарешті утомивсь, Розтав, розвіявся, розпливсь (Олесь, Вибр., 1958, 302); Орда розвіялась сліпа, і, з побратимами єдина, під знаком молота й серпа, ти стала вільна, Україно! (Сос., Щастя.., 1962, 110).
◊ Розві́юватися (розві́ятися) пи́лом (в пил) див. пил; Розві́ятися по сві́ту (по сві́ті): а) загубитися, зникнути. Щоб не розвіялось по світу те, як кажуть, фантастичне оповідання дідугана, я списав його для моїх земляків (Стор., І, 1957, 99); б) опинитися в різних місцях, далеко один від одного. Засіяно поля жорстоких війн. Розвіялись по світі ветерани (Ю. Янов., V, 1959, 61).
3. Коливатися, тріпотіти на вітрі. Біля інших хат теж висіли портрети, і прапори так розвівались і лопотіли на всю вулицю, наче весь народ радісно плескав у долоні (Донч., V, 1957, 157); На дунайській хвилі Розвіявся вимпел багряний (Нагн., Вибр., 1957, 164); // Розгортатися, розходитися в різні боки. Отець Сидір викомарював на одній нозі закручені вензелі. Ряса його розвівалась по кімнаті, як крила (Донч., III, 1956, 94)
4. тільки розві́ятися, перен. Розважитися, відвертаючи свою увагу від якихось сумних думок, переживань і т. ін. В неділю я вирішила піти до Палацу праці. Хотілось побути в гурті людей, розвіятись, відпочити (Гур., Осок. друзі, 1946, 26); — Знаєте, отак працюєш, цілі дні проводиш на будівництві, приходиш додому, хочеться часом хоч трошки розвіятись.. А погомоніти й ні з ким (Коцюба, Нові береги, 1959, 161); Він тинявся мов неприкаяний. Рубав дрова, носив воду, копав з солдатами землю, замітав подвір’я і барак, але навіть у роботі не знаходив забуття. Тоді він почав ходити зранку, коли не було роботи, до міста, на базар, щоб хоч там якось розвіятись (Кучер, Голод, 1961, 379).
5. тільки недок. Пас. до розвіва́ти, розві́ювати 1-3. Тонкий димок від люльки розвіюється млявим вітром (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 236); * Образно. Вся любов її до нього вмить розвіювалася вітром (Загреб., День.., 1964, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 632.