РОЗВІ́НЧУВАННЯ, я, с. Дія за знач. розві́нчувати. Гротескні образи і порівняння служать поетові в його сатиричному розвінчуванні ненависної йому дійсності, «царів» і «царят» (Рильський, Поезія Т. Шевченка, 1961, 28); Вся творчість Коцюбинського останніх років життя — це нещадне викриття буржуазно-поміщицького лібералізму, розвінчування героїв реакції (Ком. Укр., 9, 1964, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 635.