РОЗВІ́ШАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розві́шати. В щілинах [скелі] зеленіли пучки трави, жовтих квіток, подекуди стриміли невеличкі зелені кущі глоду та шипшини, неначе канделябри, розвішані на стіні (Н.-Лев., III, 1956, 37); Фронт, якого вдень уже було не чути, вночі ще глухо стугонів невиразним, наче підземним гулом. Щовечора на обрії спалахували далекі, ледве помітні «лампади», розвішані літаками (Гончар, IV, 1960, 47); // розві́шано, безос. присудк. сл. На стінах розвішано одяг Андріїв і Валин (Коп., Лейтенанти, 1947, 204).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 636.