РОЗГАСА́ТИ, а́є, недок., РОЗГА́СНУТИ і РОЗГА́СТИ, сне; мин. ч. розга́с, ла, ло; док., рідко. Розмокати від дощів, талого снігу, покриваючись багном (про грунт, дорогу). Понамокали од дощів і мов нижче понависали стріхи. Розгасли вулиці й дороги в степ. Осінь… (Головко, II, 1957, 88); Торішня зима видалась в дощах, грудень із січнем розгулювали не в санях, а місили полями липку багнюку. Шляхи розгасли (Рад. Укр., 19.XII 1962, 2); // безос. Саме спочатку весни розгасло так.., що ні йти, ні їхать (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 647.