РОЗГНУ́ЗДАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розгнузда́ти; // у знач. прикм. Розгнуздані коні, інколи форкаючи, тихо хрумали обрік (Коцюб., І, 1955, 36); * Образно. За вікном лютував сердитий вітер, стугоніла буря. Тепер Настя виразно чула її свавільну, розгнуздану ходу (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 242).
2. у знач. прикм., перен. Який дійшов до крайніх меж свавілля, розпусти, втратив почуття міри в чомусь. — Товариші! Ви бачите, що робить цей розгнузданий елемент. Раніше він облизував царському стражникові передки, .. а тепер проти влади робітників та селян чинить просто повстання (Епік, Тв., 1958, 293); // Який ніким, нічим не стримується. Прихильники миру рішуче засуджують злочинну діяльність найлютіших ворогів людства, які ведуть розгнуздану пропаганду за нову війну (Рад. Укр., 7.IX 1960, 1); Буржуазна пропаганда пускає в хід розгнуздану брехню і витончену демагогію, не гребує ніякими методами і засобами, щоб отруїти свідомість трудящих нашої країни (Ком. Укр., 2, 1966, 49); Безугавні хвилі заливали човни. Старі козаки зле кепкували з розгнузданої стихії, що марно намагалася їх залякати (Добр., Очак. розмир, 1965, 85); // Який виражає безмежну сваволю, крайню розпусту; сповнений сваволі, розпусти. Підспівують два голоси — чоловічий, хрипкий, прокурений, глухуватий, як із труни, і жіночий, вискливий, розгнузданий, похабний (Тют., Вир, 1964, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 650.