РОЗГОВО́Р, у, РОЗГОВІ́Р, во́ру, ч., розм., рідко. Те саме, що розмо́ва 1. - То ти завтра-таки думаєш міряти землю? — А як же інакше? — насмішкувато дивується Тимофій. — Про це у нас не було розговору (Стельмах, II, 1962, 39); — Ти дай мені, синок, закурити, бо розговор буде довгий (Тют., Вир, 1964, 213); * Образно. — Туманом покрилося небо важким, Туманом насупились гори, І річка під снігом замерла, і ліс Шумні позабув розговори (Фр., XIII, 1954, 173); // Манера говорити, вести розмову. — Двадцять чотири фунти, — і ні слова більше не сказав Гнида, лише подумав: «сурйозний чоловік [Давид], по розговору знати..» (Головко, II, 1957, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 651.