РОЗГОЛО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗГОЛОСИ́ТИ, ошу́, оси́ш, док., перех. і без додатка.
1. Піддавати розголосові, обнародувати що-небудь.— Не розголошуйте якийсь час нікому, що ми тут знайшли (Фр., VIII, 1952, 410); Аркадій, не вважаючи за доцільне наперед розголошувати свій задум, спершу поділився проектом з своїм двоюрідним братом (Вільде, Сестри.., 1958, 40); Журнал широко розголосив скандальну історію з професором Іловайським (Кол., Терен.., 1959, 290); // Робити широко відомим, популярним.
◊ Розголо́шувати ха́тні спра́ви — піддавати розголосові сварки, непорозуміння і т. ін. в хаті, сім’ї.
2. Пускати чутку, поговір. Не турбуйся ж бо: негарного про тебе не розголошу нічого (П. Куліш, Вибр., 1969, 287); Був у неї син. То вона й розголосила скрізь, що дівчина, яка ніби приїхала погостити до неї, — це синова наречена (Грим., Подробиці.., 1956, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 652.