РОЗГОРО́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розгороди́ти. Хата його стояла розгороджена — ані тину, ні деревини поблизу (Перв., Невигад. життя, 1958, 146); Тини розгороджені, хата обдерта, вся господа нагадує пустку (Собко, П’єси, 1958, 7); Вся площа була розбита на малюсінькі дворики, розгороджені один від одного колючим дротом, натягненим на стовпчики (Сенч., Опов., 1959, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 654.