РОЗГРИЗА́ТИ, а́ю, а́єш; недок., РОЗГРИ́ЗТИ, зу́, зе́ш, док., перех. Гризучи, розкушувати, розтирати зубами що-небудь тверде, міцне. Під лавою шкряботить, розгризаючи погублені кимось насінини, миша (Мушк., Серце.., 1962, 58); — Галько, спали їх, ножами зріж! Зріж на мені пута, — вив Карпо, всмоктуючи тілом вірьовки, розгризаючи їх зубами (Тют., Вир, 1964, 386); Одна з мавп схопила горіх обома лапами й спритно розгризла, вибираючи зерно… (Донч., Ю. Васюта, 1950, 150).
◊ Розгри́зти горі́х — вирішити, розплутати яку-небудь важку, заплутану справу. Нехай вже раз той горіх розгризу (Номис, 1864, № 4937).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 657.