РОЗДОБУ́ТОК, тку, ч., розм.
1. Дія за знач. роздобу́ти. — Нехай ідуть [діти] так само на роздобутки, як я!.. Я про них дбати не буду! (Фр., VII, 1951, 34); Витягши лобасту голову вперед, потрюхикає [вовк] на роздобутки (Тют., Вир, 1964, 506).
2. Те саме, що здо́бич 1 — 2. Замість вдячності, за твої ж роздобутки рідний твій батя готовий в зашийок гнати свою дитину з двору… (Гончар, Тронка, 1963, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 668.