РОЗДО́ВБАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до роздовба́ти.
2. у знач. прикм. Розритий, розкопаний; весь у ямах, вирвах. Черниш вів роту все вище й вище по переритому воронками схилу між густим плетивом роздовбаних траншей (Гончар, III, 1959, 418).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 668.