РОЗДЯГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗДЯГТИ́СЯ і РОЗДЯГНУ́ТИСЯ, дягну́ся, дя́гнешся; мин. ч. роздя́гся, дягла́ся, ло́ся і роздягну́вся, ну́лася, лося; док.
1. Знімати, скидати з себе одяг. Не роздягаючись, не світячи, світла, Раїса впала на канапку в своїй світличці (Коцюб., І, 1955, 330); Доки гостя роздягалась, старий Рубан уважно розглядав дівчину (Шиян, Баланда, 1957, 57); На березі Ганна роздяглася, Роздяглася, розкинулась На білій сорочці (Шевч., І, 1963, 161); Влітку в спеку Ляля, роздягнувшись, читала цілими днями (Гончар, IV, 1960, 40); Тимко роздягся і приліг біля Марка (Тют., Вир, 1964, 364).
2. перен. Скидати з себе зелене вбрання (про дерева, землю і т. ін.). Покалічений снарядами ліс роздягався передчасно і не з власної волі (Голов., Тополя.., 1965, 185); Молоді липи вже роздяглись й стояли голі, мов діти у своїй безсоромності (Коцюб., II, 1955, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 675.