РОЗЗБРО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЗБРО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., перех.
1. Відбирати в кого-небудь зброю; позбавляти кого-, що-небудь засобів озброєння. Під час, коли їх селяни роззброювали, розложено вогонь (Фр., VIII, 1952, 311); — Курінь трудящого люду треба зараз же роззброїти (Кач., II, 1958, 364); З повним спокоєм роззброїв [Семенюк] юнака і надів його шапку на свою голову (Галан, Гори.., 1956, 82).
2. перен. Послаблювати волю людини. Релігія роззброює людей в їх боротьбі з силами природи, заважає активно впливати на природу, підкоряти її собі (Рад. наука про походж. Землі, 1955, 3); // Позбавляти можливості здійснити який-небудь намір, висловити або відстояти якусь думку і т. ін. Дуже не хотілося [Дмитру] так думати. Роззброювала ота щира посмішка, оті чисті очі (Коз., Гарячі руки, 1960, 21); П’єнтак не наважився заперечити, його роззброїла та непохитна впевненість, яка прозвучала в голосі бригадира (Жур., До них іде.., 1952, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 679.