РОЗЗУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗЗУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Скидати взуття з чиїх-небудь ніг. Роздягає [Мотря] його, роззуває… (Мирний, І, 1949, 156); Малу-ша приготувала ложе для королівни, роззула її (Скл., Святослав, 1959, 229); // безос. Він катапультується, тобто вистрілює себе з літака разом із сидінням… Але довелось це робити при такій великій швидкості, що й шлемофон зірвало, роздягло й роззуло — саме шмаття лишилось (Гончар, Тронка, 1963, 22).
Роззува́ти чо́боти (череви́ки і т. ін.) — скидати чоботи (черевики і т. ін.) з своїх ніг. Ярошенко трохи вщух і, сердито сопучи, почав роззувати розхлябані, заболочені чоботи (Речм., Весн. грози, 1961, 83); Мабуть, я черевики роззую. Ціліші будуть (Коп., Подарунок, 1956, 23).
◊ Роззу́ти о́чі — подивившись уважніше, побачити, помітити що-небудь. Роззуй очі (Номис, 1864, № 6603).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 680.