РОЗЗЯ́ВА, и, ч. і ж., розм.
1. Неуважна людина. Така вже доля ласкава у всіх тих тернових очей, що й роззява побачить їх, де б вони не були (Вас., І, 1959, 184); Сьогодні чергує молодий роззява.., завжди занурений у свої незграбні слов’янські вірші (Тулуб, Людолови, І, 1957, 349).
Не будь роззя́вою! — пильнуй! — Не будь роззявою! — засміявся йому хтось у лице. — Дивись, розхристаний ходиш та ще хочеш, щоб не ограбували (Мик., II, 1957, 337).
2. Забудькувата людина. — Я добра роззява: забув переказати, що тобі кланялась жінка (Гр., II, 1963, 82).
3. Людина, яка, гайнуючи час, задивляється на кого-, що-небудь. Зачепить [Синявін] конем базарного роззяву — той смачно вилається (Ле, Міжгір’я, 1953, 69); Довкола.. стояв натовп: вуличні роззяви (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 532).
4. Вайлувата, неповоротка людина. І попустила ж гемонська сила, щоб його Палазя та закохалася в роззяву! Себто, не в роззяву, звичайно, а в парубка (Ю. Янов., II, 1954, 189).
5. Недбала у справах людина. Де що роблю, там і покину. Про завтрашній день не дбаю. Така вже вдалась.. роззява (Барв., Опов.., 1902, 365).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 681.