РО́ЗКАЗ, у, ч., заст. Наказ. Пан не дозволяв і на годину кидати ліса, а підпанки пильнували, щоб лісник шанував панського розказу (Вовчок, VI, 1956, 297); — Живим узяти!.. Живим! — закрутився у сідлі тонкобровий. — Хто порушить мій розказ — куля в лоб… (Мур., Бук. повість, 1959, 226); // Розпорядження. Вони [судді] дали розказ, щоб мерця доконче ще сьогодні поховали (Коб., II, 1956, 212); [Залєський:] Ось розказ судовий, щоб хату твою мені за борг у повну власність передати (Собко, П’єси, 1958, 21).
На ро́зказ кого, чий — за чиїм-небудь наказом. Мов на розказ хлопчини, голова велетня зарухалася (Фр., IV, 1950, 334); То діти ратаїв і пастухів були,.. з гаю надвечір везли На розказ матері трісок і хмизу (Зеров, Вибр., 1966, 278).
РОЗКА́З, у, ч., розм., рідко.
1. Те саме, що ро́зповідь. В розказах чванився [Еней] ділами, Як храбровав [храбрував] з людьми, з богами, Як без розбору всіх тузив (Котл., І, 1952, 250); Подруги її часом було приходять до неї або шити, або прясти, щоб розважити її то пісеньками, то усякими розказами (Кв.-Осн., II, 1956, 444).
◊ Точи́ти розка́зи — розказувати, розповідати. Евандр точив гостям розкази, Хвалив Іраклові прокази (Котл., І, 1952, 206).
2. Невеликий літературний твір оповідного жанру. Треба мені сперш усього з розказів почати — невеличкі їх писати, а потім і за більше взятись (Мирний, V, 1955, 341); [Лотоцька:] О, покажіть [газету]. Це ваш портрет? [Шметелюк:] І розказ про мене (Мик., І, 1957, 210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 688.