РОЗКВИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і рідко РОЗКВИТУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., розм.
1. Здійснити взаємні грошові розрахунки, розплатитися один з одним. — Ходім, зараз гроші дам. Вернулись вони в пивницю, розквиталися (Мирний, І, 1949, 349); Геннадій сидів, обтяжений думками: де взяти гроші, щоб розквитатися з купцем? (Кочура, Зол. грамота, 1960, 476); // чим. Заплатити за що-небудь натурою. — Вигодуєш теличку, розквитаєшся молоком,— казала Зо-зулиха, аби їхня допомога не здавалася милостинею (Юхвід, Оля, 1959, 84).
2. перен. Покінчити, упоратися з якою-небудь справою. — Коли ви вже з цією каховською болячкою розквитаєтесь? — не раз з докором звертався [Гаркуша] до штабників, маючи на увазі плацдарм (Гончар, II, 1959, 344); // Відмовитися, звільнитися від чого-небудь. Може б, іще якийсь час перейшов, поки б я з тими приймами розквитався, коли б не трапився випадок: в Ілька.. у жнива хата згоріла (Мур., Бук. повість, 1953, 5); // Позбутися чого-небудь. — Ожили ми трохи, з боргами розквиталися (М. Ол., Чуєш.., 1959, 11).
◊ Розквита́тися з життя́м — загинути, померти. Постріл.. остаточно примусив моржа розквитатися з життям (Трубл., Лахтак, 1953, 124).
3. перен. Відплатити, помститися за вчинене зло, за кривду, образу і т. ін. Ти нам даси спокій чи ні? — погрозливо прошепотіла вона, озираючись навколо себе, ніби шукаючи такої речі, що допомогла б їй розквитатись із своїм гнобителем… (Досв., Гюлле, 1961, 132); Він не дасть йому дістатися до того берега, мусить його наздогнати у воді і розквитатися з ним за образу (Шиян, Баланда, 1957, 153); Раптом Мотря схопилася за голову. — .. Як ти легко все ж таки розквитувався з нами! (Вільде, На порозі, 1955, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 692.