РОЗКИ́ДАТИСЯ1 див. розкида́тися1.
РОЗКИ́ДАТИСЯ2 див. розкида́тися2.
РОЗКИДА́ТИСЯ1, а́юся, а́єшся, недок., РОЗКИ́ДАТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. Розлітатися, розсипатися навкруги. Калюка з-під коліс розкидається на всі боки (Мирний, IV, 1955, 251); Вогонь то здіймався, то падав, неначе дихали груди, розкидався снопом (Коцюб., II, 1955, 68).
2. тільки недок., розм. Необачно, марно витрачати що-небудь своє. Достатки його не які були, щоб можна було розкидатися, як другі (Мирний, І, 1954, 150); Паршецький не розкидався грішми, він платив їх за роботу (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 191); Явтух Судар при згадці про срібні карбованці хитрувато мружиться у бік Дьяконова: — Багаті, мабуть, були, ваше благородіє, що так срібними карбованцями розкидались? (Гончар, II, 1959, 38); // Не дорожити ким-, чим-небудь, не прагнути зберегти, залишити його у себе, при собі. [Кречет:] Серед нас ще багато варварів, які пускають своє здоров’я на вітер, розкидаються найдорожчим (Корн., І, 1955, 114); — У нас не так багато дочок, щоб ми ними розкидалися (Кач., II, 1958, 54); Такими, як я, робітниками розкидатись не варто (Мур., Бук. повість, 1959, 20).
◊ Розкида́тися насмі́шками — насміхатися з кого-небудь. Це від нього ж, Давида, навчилася [Уляна] усякими насмішками розкидатися (Стельмах, І, 1962, 102); Розкида́тися прокля́ттями — проклинати кого-небудь. Теперішній римський папа.. на всі боки розкидається прокляттями (Мельн., Поріддя.., 1959, 90); Розкида́тися слова́ми — бути необачним у висловлюваннях. Батька не на жарт стривожила ця мова дочки, бо він знав, що в неї не було звички розкидатися сильними словами (Головко, II, 1957, 586).
3. тільки недок., розм. Братися за кілька або багато справ одночасно, не зосереджуючись серйозно на жодній з них. Одні з артистів роками читають лише кілька творів, інші вже надто розкидаються (Літ. Укр., 8.IV 1969, 2).
4. тільки недок. Пас. до розкида́ти1 1, 2, 4.
РОЗКИДА́ТИСЯ2, а́юся, а́єшся, недок., РОЗКИ́НУТИСЯ, нуся, нешся і діал. РОЗКИ́ДАТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. Розставлятися, простягатися, простиратися вільно, невимушено (про руки, ноги, крила). Широкі пташині крила розкинулися, як вітрила (Донч., II, 1956, 288); // Розпускатися в різні боки далеко від стовбура (про гілля, коріння, листя). Там розкидається шатро дубове, Гостинне, ніби лицарський намет… (Рильський, І, 1960, 202); // Розпускати в різні боки далеко від стовбура своє гілля, коріння, листя. Вони [верби] широко розкидалися вгорі і над хатками, і над тими садочками, зеленіючи ясно на блакитному небі (Гр., II, 1963, 371); Будяк гіллясто розкинувся на кучугурі (Гончар, Тронка, 1963, 228); // Відгортатися, розходитися на обидва боки (про краї, поли одягу). Розкинулись поли шинелі старої (Перв., II, 1948, 18).
2. тільки док. Прийняти вільну, невимушену позу (в ліжку, кріслі і т. ін.). Роздяглася [Ганна], розкинулась На білій сорочці (Шевч., І, 1963, 161); Перепічка зморено розкинувся в кріслі (Бойч., Молодість, 1949, 12); // Вільно розкинути руки й ноги у сні. Розкидавшись і розкрившись, спить на своєму матраці Петруня… (Вас., II, 1959, 67); На ліжку горілиць розкидався Сашко — спить наморений (Головко, І, 1957, 346); Вернувсь Дід Мороз у столичні квартали Тоді, як ви всі вже, розкинувшись, спали (С. Ол., Вибр., 1959, 164); // Упасти, розпростершись на чому-небудь (про мертвого або тяжко пораненого). Роман першим нахилився над Христиною. Вона незручно розкинулась на притолоченому снігу, що підтанув від її крові (Стельмах, І, 1962, 644).
3. Розташовуватися, розміщуватися, рости де-небудь. Містечко Щавниця Вижня розкинулось в долині невеличкого, але шумливого Руського Потока (Н.-Лев., II, 1956, 391); Вище грядок розкидався квітник, повний яскравих квітів (Кобр., Вибр., 1954, 148); Над глухим і нічим не показним селом, що розкидалось на схилах степової балки, розливалась насторожена тьмянувата повінь молодого місяця (Баш, Надія, 1960, 427); Румуни, звільнившись від них [коней], як від тягаря, розкинулись поблизу циганським табором (Гончар, III, 1959, 73); // чим. Розташовуватися, розміщуватися, рости де-небудь, чітко виділяючись своїми складовими частинами. По горі синіє рослина; то мов стіг сіна, горбом здіймається вгору, то гострою швайкою піднімається в небо, то невеличкими копицями розкидалася по.. горі (Мирний, IV, 1955, 314); Розкидалась [Москва] по пологих горбах будинками, палацами, бульварами й парками (Крот., Сини.., 1948, 8); // тільки док., по (на, в, у) чому. Розосередитися поодинці, купками, групами (безладно або у певному порядку). У видимому безладді при невидимій системі розкидалися хмари по небозводі (Хотк., І, 1966, 79); Внизу, обіч насипу, півколом розкинувшись по степу, по баштанах, з кіньми, з тачанками смажаться на сонці закіптюжені пилюкою, посірілі, мов степові птахи, повстанці (Гончар, II, 1959, 110); // розм. Розсипатися, розбрідатися на певній площі. Вони [школярі] весело розкинулися по майдану (Мирний, IV, 1955, 112).
4. Простягатися, простелятися на далеку відстань, на великій площі. Як степ розкинувся широко, Заснув у сивім тумані (П. Куліш, Вибр., 1969, 406); Навколо розкинулася зелена низовина (Тулуб, В степу.., 1964, 260); // Лунати на далеку відстань. Грім розкинувсь і струсонув усі підніжжя гір… (Тич., II, 1957, 156); // Відкриватися погляду; простелятися перед очима. Єрусалим Розкинувсь гордо перед ним (Шевч., II, 1963, 370); Просто перед ним розкинулися буйні хащі (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 170).
5. рідко. Ділитися на групи, частини. Дівчата, вискочивши з двору Вовчихи, розкинулись на невеличкі купи (Мирний, ІІІ, 1954, 40).
6. тільки недок. Пас. до розкида́ти2 1-3.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 696.