РОЗКИ́ДИСТИЙ, а, е.
1. Який має широко розгалужене гілля, пагони. При сильному калійному голодуванні молоде листя набирає бронзового відтінку. Кущі такої картоплі розкидисті, а бадилля передчасно засихає (Хлібороб Укр., 4, 1968, 14); // Який широко розходиться у різні боки, розгалужується. Розкидисте гілля.
2. Широкий, просторий. Тихесенько ступаючи, немов блискучий паркет був під ними безоднею, підходили й сідали в розкидисті зручні фотелі (Скл., Шлях.., 1937, 76); * Образно. Хто тебе, земле, доглянув, квітчав.. розкидисті груди? — Той, хто ночами бувало не спав,— Люди! (Рад. Укр., 6.I 1961, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 697.