РОЗКИПА́ТИ, а́є, недок., РОЗКИПІ́ТИ, и́ть, док. 1. Те саме, що РОЗКИПА́ТИСЯ 1. Так розкипіла [картоплина], що з неї облізла майже вся шкірка (Багмут, Опов., 1959, 11); — А пшінце розкипіло та й добреньке. Коли б ще дав бог курятинку, а ще краще перепелятинку, то вже б справжнісінький чумацький був кулешик (Тют., Вир, 1964, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 697.