РОЗКЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, док., перех.
1. Клюючи, поїдати, розтягувати що-небудь. Горобці розкльовували паруючу купу гною (Тют., Вир, 1964, 134); *Образно. Птиця тут чорна розкльовує місячне сяйво, вимиває ним свої крила (Стельмах, II, 1962, 68).
2. Розбивати, пошкоджувати кого-, що-небудь дзьобом. Півні, зачувши весняне привілля, в ревнивім осатанінні розкльовували один одному до червоної юшки шишкасті гребені (Тют., Вир, 1964, 181); Не вгадали [ченці], що вилетить Орел із-за хмари Замість гуся і розклює Високу тіару (Шевч., І, 1963, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 704.