РОЗКОЛИ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКОЛИХА́ТИ, розколишу́, розколи́шеш і рідко розколиха́ю, розколиха́єш і рідше РОЗКОЛИСА́ТИ, розколи́шу, розколи́шеш і рідко розколиса́ю, розколиса́єш, док., перех.
1. Примушувати сильно колихатися, хитатися і т. ін. Батькова розцяцькована міддю гирлига висіла на гвіздку під хатою, і її розколихував вітер (Гончар, Тронка, 1963, 324); Вітер розколихував прапор (Ю. Янов., І, 1958, 147); Підвода зупинилась, і піп, розколихуючи темінь ряси й камилавки, почав обережно спускатися на землю (Стельмах, II, 1962, 271).
2. перен. Вселяти тривогу, хвилювання. Урочистий похід розколихував вулиці. З-за типів і воріт виглядали сотні очей, вперше в житті дивились на трактори (Цюпа, Назустріч.., 1958, 328); Де така журба і така глибінь взялася, що розколихує безмірну ніч і мале людське серце? (Стельмах, II, 1962, 337); Як дзвони в горах серед тиші, Густимуть наші імена… Їх хвиля місто розколише, їх грім на селах залуна (Олесь, Вибр., 1958, 210); // Виводити із стану замріяності, заціпеніння і т. ін., спонукати до дії. Уговорювала [мати] її, а далі і сварилась на неї, так вже насилу та на превелику силу розколихала її (Кв.-Осн., II, 1956, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 705.