РОЗКОЛУ́ПУВАТИ, ую, уєш і рідко РОЗКОЛУ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗКОЛУПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Колупаючи, робити дірку, ямку, заглиблення і т. ін. у чому-небудь. Лесик схопив велику гіллячку і теж почав з другого боку розколупувати снігову загату (Забіла, Катруся.., 1955, 81); // Копаючи, роздовбувати землю. Хоха, стоячи біля самої води, довгим заступом розколупував укіс, звільняючи шлях водяній стихії (Десняк, II, 1955, 337).
2. Колупаючи, розбирати що-небудь. — Коли наші прогнали гітлерівців, Семен розкопав чи знайшов на полі патрон.. Ну й почав розколупувати (Коп., Земля.., 1957, 129); Я не сказав їй [матері] тільки про те, що Юрчик сам розколупав капсуль патрона (Сміл., Сашко, 1957, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 706.