РОЗКО́ЛЬНИЦЬКИЙ, а, е.
1. Характерний для розкольника.
2. перен. Який спричиняє розкол. Розкольницьке невиконання рішення партії сепаратистами-бундівцями приводить до краху всієї цієї «федерації найгіршого типу».. (Ленін, 23, 1972, 306); У листі Н. К. Крупської до Київського комітету РСДРП від 2 жовтня 1903 року міститься інформація про II з’їзд РСДРП і про розкольницькі дії меншовиків після з’їзду (Укр. іст. ж., 2, 1960, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 707.