РОЗКОПИ́РСУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКОПИРСА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм.
1. Те саме, що розколу́пувати 1. — Біжімо! — командував Чіпаріу. — Все понад берегом. Може, наввипередки ми будемо спритніші. Яке щастя, що я розкопирсав одну шину в їхнього авто! (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 71).
2. Роздряпувати (болячку, рану, прищ і т. ін.). Розкопирсати виразку; // перен. Спричинювати моральні страждання, душевний біль. Про самого Чіпку гріх слово сказати! Та його хата низенька й тісна, його мати згорблена, стара, висушена гіркою нуждою та лихом, розкопирсали хижу, падку на розкоші та на прибуток ласу натуру Явдошину (Мирний, І, 1949, 357).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 708.