РОЗКО́ТИСТИЙ, а, е.
1. Гучний і переривчастий, з розкотами (у 2 знач.). Налетів вітер, закрутило, завихоріло в горах. Гримнуло розкотистим громом (Цюпа, Краяни, 1971, 161); Розлігся тяжкий розкотистий вибух (Голов., Тополя.., 1965, 295); Чути ще в сінях його розкотистий бас (Довж., І, 1958, 116); Від Михасевого жарту хлопці та дівчата вибухнули розкотистим ха-ха-ха… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 82).
2. З розлогою, широкою, рівною поверхнею. Розкотисті площі.
3. заст. Легкий на ходу (про бричку, віз і т. ін.). Цей віз розкотистий (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 709.