РОЗКО́ШЛАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розко́шлати. Аврум раптово підскочив із місця.. Нашвидку, тремтячи, пригладив він розкошланий на голові чуб (Вас., II, 1959, 16); Його вуса, розкошлані чужою рукою, заворушилися, мов у роздратованого тигра (Ю. Янов., II, 1954, 59); // у знач. прикм. Робітник підвівся, в задумі заходив біля порога, якийсь незграбний в розкошланій сивині (Гончар, II, 1959, 161); * Образно. Низько чіпляючись за дерева і дахи, повзли над селом розкошлані, непроглядно густі хмари (Коз., Гарячі руки, 1960, 115).
2. у знач. прикм. З непричесаним, скуйовдженим волоссям. Молодий Горпищенко, озираючись, все бачить біля колодязя в полудневій сліпучості матір, і Тоню коло неї, і розкошланого, без картуза батька (Гончар, Тронка,1963, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 711.