РОЗКОШОЛЮ́БСТВО, а, с., заст. Пристрасть, любов до розкоші, розкішного життя; // Те саме, що розко́шество. — То я тобі пораю: збери геть-чисто усі свої вчені книжечки, хрест-навхрест зв’яжи їх ремінчиком, заміни панські шовкові сорочки на полотняні, попрощайся з розкошолюбством і йди з мого достатку, з моєї кам’яниці в народ (Стельмах, І, 1962, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 711.