РОЗКОШУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. розкошува́ти. Все тут [у кімнаті] схиляло до спокою, розніженості, панського розкошування (Кач., II, 1958, 449); Мета [християнського] живопису — не давати розкошування очам, а закликати до молитви (Загреб., Диво, 1968, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 711.