РОЗКОШУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок., рідко. Зазнавати насолоди, втіхи від кого-, чого-небудь; утішатися кимсь, чимсь. Герман обідав швидко, аби наситити живіт, не смакуючи та не розкошуючися (Фр., VIII, 1952, 381); Вона хоч яка була зайнята, завсігди візьме їх у руки, розкошується бодай хвилинку запахом квітів, приглядається до їх барв (Круш., Буденний хліб.., 1960, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 711.