РОЗКРА́ЮВАТИСЯ, юється, недок., РОЗКРА́ЯТИСЯ, а́ється, док.
1. розм. Намагатися всюди встигнути, виконувати або прагнути зробити багато справ одразу. Я не раз чув від своєї мами, від бабусі, як вони говорили, — не виправдуючись, а з жалем, — мовляв, я не маю десять рук, не можу розкраятися на п’ять частин! (Томч., Готель.., 1960, 61).
◊ Розкра́юється (розкра́ється) се́рце чиє, у кого; Розкра́юється (розкра́ється) душа́ чия, у кого — хто-небудь відчуває біль, горе, страждання і т. ін.
2. тільки недок. Пас. до розкра́ювати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 712.