РОЗКРИЧА́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.
1. Почати дуже кричати; підняти крик. А тут, дивись, дитина розкричиться, візьмеш його погодувати… (Мирний, І, 1954, 92); У селі розкричалися півні, Сонце стало якраз на обід! (Шпак, Вибр., 1952, 100); * Образно. Нараз — з усіх боків містечка, як би на даний знак, затріскали рушниці. Заклекотіли, розкричалися кулемети (Ірчан, І, 1958, 296).
2. Почати лаятися, сваритися, говорити з надмірною гарячковістю. Денис розчервонівся, розкричався, совав кулаками.. та блищав злими очима (Н.-Лев., VI, 1966, 352); Всі вони були певні, що Каргат зараз вичитає їм довгу нотацію.. Або просто розкричиться (Шовк., Інженери, 1956, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 716.