РОЗКРО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗКРО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., перех.
1. Розріза́ти, розтинати за певним зразком тканину, шкіру і т. ін. на частини відповідної форми та розміру для пошиття з них одягу, взуття і т. ін.; кроїти. Перш ніж розкроювати тканину, її треба настелити на спеціальні столи (Веч. Київ, 6.IV 1968, 1); // Розріза́ти на частини відповідної форми і розміру які-небудь матеріали для виготовлення або ремонту чогось, виконання певних робіт і т. ін. Настав довгожданий день: алмаз розкроїв і вирізав 15 листів, і жоден з них не пішов у брак (Роб. газ., 6.II 1965, 1); Розкроїти листи заліза.
2. розм. Розсікати, розрубувати до крові. [Молодий хлопець (здіймаючи уламок кришталю):] Бігме, не втерплю, голову розкрою! (Л. Укр., II, 1951, 219); І брову ж розкроїв [Василько] — то з коня впав…— отой шрам і досі знати (Головко, І, 1957, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 717.