РОЗКУДКУДА́КАТИСЯ, розкудкуда́чуся, розкудкуда́чешся і розкудкуда́каюся, розкудкуда́каєшся, док.
1. Почати дуже й довго кудкудакати. Курка розкудкудакалася.
2. перен., розм. Розкричатися, розбурчатися. [Жан:] От мужчина, а розкудкудакався, мов стара баба (Фр., IX, 1952, 13); — Та не гарячись! Розкудкудакалась! Сказав, значить, зроблю (Цюпа, Назустріч., 1958, 343).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 718.