РОЗКУЧЕРЯ́ВЛЕНИЙ, а, е. Який в’ється, розвівається кучерями. Микита промовив задумливо, задивившись на розкучерявлене волосся Тані: — Я не знав, що ви така завзята фізкультурниця… (Коп., Вибр., 1948, 113); Особливо подобалося їй, як при роботі чорним розкучерявленим заслоном падає Тимкові наперед його чуб (Тют., Вир, 1964, 264); // перен. Який густо розрісся буйним, розкішним листям (про дерева, кущі). В розкучерявленій зелені.. бринять голоси птаства, усього живого, обійнятого диханням літа (Рад. Укр., 13.VІІ 1971, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 721.