РОЗКІ́ШНИК, а, ч., рідко. Той, хто живе в розкоші; сибарит. Самозгуба теж чарує і сп’яняє, Як от розкішника додержане вино… (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 248); Російський народ став звати барином людину, в якій вбачав риси барина: неробу, розкішника, сибарита, пихатого, бундючного і т. ін. (Кундзич, Діези.., 1956, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 700.