РОЗЛА́ДЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розла́дити.
2. у знач. прикм., рідко. Який перестав ладити з ким-небудь, перебуває в незгоді з кимсь. Живе [Огей] тут, у своїй родині, як вовк у чужій норі, незрозумілий для самого себе, дружини і малих дітей, які виховуються серед розладжених двох істот — їхніх батьків (Досв., Вибр., 1959, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 722.