РОЗЛОЖИ́ТИ, ложу́, ло́жиш, док., перех., розм., рідко.
1. Те саме, що розкла́сти 1-4, 6. Понесла [Маруся] до церкви.. паску, ..ковбасу, крашанок з десяток, сало і грудку солі і, розіславши на цвинтарі у ряду з другими хустку, розложила усе гарненько (Кв.-Осн., II, 1956, 66); — Дурний! А ти вчись у мене. Розложив роботу — а сам і пішов (Мирний, IV, 1955, 128); Шатри в коло розложили [половці], Щоб не мокнуть під дощем (Фр., XIII, 1954, 368); [Паріс:] А йдіть, та принесіте дров сюди, та розложіть вогонь (Л. Укр., II, 1951, 314); Він докази всі наукові По пунктах як слід розложив (Сам., І, 1958, 171).
2. Те саме, що розпра́вити1 1. Як прийшла на нього черга голосувати, то Коваленко вийняв картку, розложив її та і тицьнув самому старості під самий ніс (Март., Тв., 1954, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 729.