РОЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розлучи́ти. Люди, що скоро два роки були розлучені з сім’ями, тепер одержували від них листи (Шер., В партиз. загонах, 1947, 95); // розлу́чено, безос. присудк. сл. Олеся стоїть у старій свитині, стоїть сама одна, розлучено її з чоловіком (Вовчок, І, 1955, 30).
2. у знач. ім. розлу́чений, ного, ч.; розлу́чена, ної, ж. Той (та), що розірвав (розірвала) шлюб. Шлюбний склад населення. Що це означає? В демографії під цим розуміють кількість чоловіків і жінок, які перебувають у шлюбі, холостяків і дівчат, розлучених та овдовілих (Наука.., 10, 1971, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 731.