РОЗЛЮТО́ВУВАТИСЯ і РОЗЛЮ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗЛЮТУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся і РОЗЛЮТИ́ТИСЯ, ючу́ся, ю́ти́шся, док., на кого — що, чим і без додатка. Ставати дуже роздратованим, лютим, озлобленим; дуже сердитися, гніватися. Онися розлютувалась і вже кричала на увесь зал (Н.-Лев., III, 1956, 197); Розлютувався Гнат і, перехилившись з сідла, зашмагав нагаєм по овечих спинах (Тют., Вир, 1964, 332); Він розлютився тим, що хтось посмів спинити його обоз (Петльов., Хотинці, 1949, 222); *Образно. Шторм розлютувався надвечір (Ю. Янов., II, 1958, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 732.