РОЗЛЮ́ЧЕНО. Присл. до розлю́чений 2. Платон схопився і, почервонівши, раптом розлючено скипів (Досв., Вибр., 1959, 255); Глобу зараз не можна було впізнати. Очі горіли розлючено, обличчя почервоніло (Собко, Скеля.., 1961,120); * Образно. Вітер розлючено гнав суцільну стіну снігу (Коп., Вибр., 1948, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 732.