РОЗМАРИ́Н, у, ч.
1. бот. (Rosmarinus L.). Вічнозелена запашна кущова рослина родини губоцвітих, із листя і гілок якої добувають ефірну олію. Згодом Зоня вийшла до салону, щоб ущипнути кілька гілочок мирту й розмарину на найменший зелений віночок (Л. Укр., III, 1952, 653); — В чому тебе мати купала? — тихо питав парубок дівчину.— Твоє волосся пахне васильками, м’ятою чи розмарином (Томч., Жменяки, 1964, 24).
2. Зимовий сорт яблуні, поширений у південних районах України. На дуже зріджених кварталах сади можна ремонтувати такими сортами, як Антонівка звичайна.., Розмарин білий і синапи (Колг. Укр., 2, 1957, 31).
3. Плід цього дерева — невелике довгасте яблуко, соковите, кисло-солодке на смак.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 735.