РОЗМА́ШИСТИЙ, а, е.
1. Який супроводжується широкими помахами, для якого характерні вільні, широкі рухи. Се направду був Невеличкий, а його розмашистий хід походив.. на Бляйберга (Фр., VIII, 1952, 241); Від села йшов хтось бадьоро, розмашистим кроком, мугикаючи під носа пісню (Збан., Переджнив’я, 1960, 123); // Великий за розміром, розгонистий (про напис, почерк і т. ін.). Шумило розмашистими каракулями записав щось на клаптику паперу (Дмит., Наречена, 1959, 64); Леся спочатку пробігла очима розмашисте писання (М. Ол., Леся, 1960, 141); // перен. Який виходить за межі стриманості, коректності, об’єктивності (про критичні судження, висновки і т. ін.). Особливо нестерпні розмашисті й поспішні висновки з приводу тих чи інших особливостей твору письменника, зумовлених його художніми шуканнями (Про багатство л-ри, 1959, 102).
2. перен. Широкий, розкидистий. Ось, ось ми вже доїжджали до моєї хати. Вже бачила я здалека дерева нашого садка перед хатою, великі, розмашисті (Коб., III, 1956, 137); Вона лише тепер зашарілась, а її розмашисті, мов крила ластівки, брови затремтіли (Шовк., Інженери, 1956, 42).
3. перен. Який відзначається широкою натурою, характером; якому властива широта, розмах у вчинках, діях. Нарід [народ] у тім Ясенові все розмашистий, буйний: з найдавніших часів ясенівські люди найбільше підтримували опришківство (Хотк., II, 1966, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 736.