РОЗМЕТА́ТИСЯ, розмета́юся, розмета́єшся і розмечу́ся, розме́чешся, док.
1. Розбігтися, розсіятися в різні боки, місця. При виїзді з села нарешті оглянувся… жменька!..Розметались, мов тіні, хто куди (Гончар, II, 1959, 88); *Образно. Облетіли надії, розметались безслідно, і там тепер голо, як в лісі. Сніги тепер в серці (Коцюб., II, 1955, 37).
2. Лягти, широко розкинувши руки, ноги; розкинутися. Алла Михайлівна лежала, розметавшись, чорне волосся густою сіткою вкривало білу подушку (Л. Укр., III, 1952, 615); *Образно. Зморено спала Каховка, розметавшись під зорями, під Чумацьким небесним шляхом, що проходив просто над нею (Гончар, І, 1959, 37); // Розпуститися, розсипатися (про волосся). Руде волосся його розметалось і завихорилось від патетичних рухів (Довж., І, 1958, 95); На чорній шовковій сукні біліла пудра, розметались коси на плечах (Рибак, Помилка.., 1956, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 739.