РОЗМИ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розми́ти. Ступивши на землю, я .. побачив осла з повними кошиками на спині, що переступав обережно через каміння розмитого бруку (Коцюб., II, 1955, 401); Шлях крутий, розмитий потоками, не через кожен багнистий струмок машина пройде (Кучер, Дорога .., 1958, 154).
2. у знач. прикм. Позбавлений чіткості, яскравості, виразності (про колір, розпис і т. ін.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 741.